Асоціальна поведінка як проблема підліткового віку

Вступ. Однією з самих актуальних і значущих завдань, які стоять перед нашим суспільством сьогодні, безумовно, є пошук шляхів зниження росту злочинності серед неповнолітніх та підвищення ефективності їх профілактики. Необхідність вирішення цієї проблеми обумовлена не тільки тим, що в країні продовжує зберігатися достатньо важка криміногенна ситуація, але перш за все те, що у сфери організованої злочинності втягуються все більше і більше неповнолітніх; кримінальними угрупуваннями, створеними підлітками, здійснюються небезпечні злочини, і число їх невпинно зростає.

Злочинність молодшає і приймає стійкий рецидивний характер. А така криміналізація молодіжного середовища позбавляє суспільство перспектив встановлення в недалекому майбутньому соціальної рівноваги та благополуччя. Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунки між ними. Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності.

Постановка проблеми. Загальновизнано, що головна роль у вирішенні проблеми асоціальної поведінки неповнолітніх, відводиться соціальній педагогіці та практичній психології, хоча, звичайно, вирішити її можна тільки комплексно, із заохоченням усіх сил суспільства. Але інтеграція сил суспільства може здійснюватися лише в рамках науково-обґрунтованої, забезпеченою ефективними технологіями соціально-педагогічної системи перевиховання особистості неповнолітнього за допомогою послідовних педагогічних та профілактично-виховних впливів, які забезпечують формування особистості підлітка з твердими правильними життєвими установками.

Аналіз попередніх досліджень. Про актуальність обраної теми свідчить підвищена увага та інтерес до неї в останній час збоку соціальних установ, кримінальних служб у справах неповнолітніх та багато інших організацій, які займаються вивченням та розвитком майбутнього покоління. Так, проблему визначення асоціальної поведінки розробляли Е. Дюркгейм, Р. Мертон, А. Коробкіна, А. Лічко, А. Макаренко та багато інших, які визначили, що асоціальна поведінка виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як продукт її психічного розвитку, як відносно стійке й, у той же час, піддане внутрішнім коливанням і змінам психічне надбання. Вона накладає значний відбиток на всі життєві прояви людини – із самого дитинства до глибокої старості.

Метою статті є теоретичне обґрунтування причин виникнення асоціальної поведінки неповнолітніх.

Завдання роботи полягає в здійсненні аналізу проблеми виникнення передумов асоціальної поведінки підлітків.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку українського суспільства до проблеми асоціальної поведінки неповнолітніх приділяється підвищена увага та інтерес.

Асоціальність – одне із самих складних та прогностично несприятливих особистісних розладів, які проявляються не стільки різними симптомами, скільки порушенням поведінки. Перш за все це порушення діагностувалось як «психопатична особистість» або «соціопатична особистість». Соціопати погано соціалізовані, вони живуть заради задоволення своїх інстинктивних потреб, не звертаючи увагу на норми моралі, вимоги суспільства, тому вони схильні постійно порушувати правила та закони, не враховуючи можливе покарання [5].

Асоціальну особистість не слід порівнювати з особою, яка веде себе асоціально внаслідок внутрішніх невротичних конфліктів. Невротик переживає провину через свою поведінку, що абсолютно не притаманне асоціальній особистості.

Хоча ознаки асоціальної поведінки можуть проявитися ще в дитинстві, саме у підлітковому віці асоціальність особливо помітна і виражається в агресивності, безладній сексуальній поведінці та механічних поглядах на секс, в схильності до вживання алкоголю та наркотиків [2].

Асоціальна особистість – це не просто інша людина. Вона кардинально відрізняється від інших – ставленням до себе та інших людей, до смислу життя. MaкKiннон и Miчолос вказують: «Асоціальна особистість дивиться на інших людей як на джерело небезпеки чи насолоди, не звертаючи увагу на їх безпеку, затишок, задоволення. Вона переживає власні спонукання як невідкладні не невблаганні, відкладання реалізації яких чи заміна чим-небудь іншим недопустимі. Задоволення спонукань веде до розпущеності але не до переживання щастя з притаманним йому почуттям підвищеної самоповаги» [1, с. 183].

Асоціальна особистість нетерпляча, тим паче у підлітковому віці, орієнтована одразу ж на задоволення, керується безпосередніми спонуканнями і не може терпіти затримку в задоволенні потреб. Вона може вкрасти тому, що в даний момент не має з собою грошей або просто не хоче утруднювати себе отриманням бажаного законним шляхом. Від асоціальних дій, підлітка не утримує і загроза покарання. Імпульсивності в задоволенні своїх потреб сприяють приступи агресивності в ситуаціях фрустрації. Через відсутність емпатійного ставлення, агресивним реакціям бувають притаманні жорстокість, навіть садизм.

Асоціальна особистість не здатна зав’язувати тісні міжособистісні стосунки. Дружба потребує від людей не притаманних їм якостей. Асоціальні індивіди підліткового віку можуть тільки брати від інших, але нічим не хочуть жертвувати, і це породжує сімейні негаразди. Вони орієнтуються виключно на себе і не сприймають інших людей як тих, що мають права та почуття. Інші люди для них тільки засіб досягнення власних цілей.

Асоціальна особистість нерідко паразитує на оточуючих, використовуючи свою зовнішню привабливість. В силу перерахованих причин важко проявити емпатію до таких клієнтів, а їх нездатність встановити тісні і осмислені стосунки перешкоджає отриманню користі від консультування. Однак, беручи до уваги нескінченну дріб’язковість почуттів асоціальної особистості підліткового віку, консультант (психолог, соціальний педагог або соціальний працівник) не повинен поспішно обвинувачувати себе, коли не вдається налагодити з нею емоційний контакт.

Асоціальні особистості підліткового віку рідко потрапляють до консультанта за власним бажанням. Зазвичай їх направляє школа або інші організації, тому слід спочатку з’ясувати причини (екзогенні чи ендогенні) їх приходу до консультанта.

У радянські часи формування особистості злочинця підліткового віку пояснювалось нестачею сімейного виховання, недостатньою роботою школи та міліції. В сучасних умовах кримінологи виявили близько 200 факторів, які впливають на динаміку злочинності та формування особистості злочинця підліткового віку.

Не відкидаючи вищеназваних, приведемо основні групи факторів та ті, які входять до їхнього складу:

соціальні фактори – нестабільність суспільства, несприятлива соціально-психологічна атмосфера в ньому, соціальна незахищеність людей похилого віку, дітей та малозабезпечених, відсутність особистісних перспектив та впевненості у завтрашньому дні;

політичні фактори – нестабільність державної влади, відсутність розвиненої демократії, тоталітаризм, корумпованість чиновників, поєднання влади та капіталу;

ідеологічні фактори – ідеологічна спустошеність, відсутність у суспільстві об’єднуючої людей ідеї, панування бездуховності;

моральні фактори – аморальність в житті і поведінці людей, нехтування принципом взаємодопомоги та братерства, процвітання обману, фальші між людьми; розповсюдження наркоманії, пияцтва, сексуальної розбещеності;

економічні фактори – ріст безробіття, незадоволеність заробітком, злидні, несвоєчасна видача заробітної плати, ріст тіньової економіки;

соціально-побутові фактори – незадоволеність людей житлом, різноманітними комунальними послугами, їх дорожнеча та недоступність більшості населення;

соціально-технічні фактори – поява нових професій, неготовність та недоступність людей до оволодіння ними, перенавчання;

соціально-культурні фактори – недоступність культурних цінностей та закладів основній масі населення, криза сучасної вітчизняної культури, перевага західної поп-культури, яка чужа для нашого менталітету та далека від традицій нашого суспільства;

національні фактори – перевага ідей націоналізму, національної виключності, фундаменталізму, які породжують міжнаціональні конфлікти та війни;

соціально-демографічні фактори – масове сімейне неблагополуччя, нуклеарна сім`я або та, яка розпалася, розрив поколінь у сім’ї;

організаційно-управлінські фактори – несвоєчасне та неоптимальне прийняття владою рішень, які стосуються життя суспільства та окремих груп населення (дітей, інвалідів, людей похилого віку, жінок, військовослужбовців та ін.);

соціально-правові фактори – «проріхи» в правовому полі, яке регулює поведінку людей у побуті, в праці, в сфері бізнесу, а звідси - вседозволеність та безвідповідальність, поява різноманітних пірамід в бізнесі та масовий обман населення;

генетичні фактори – погіршення генетичного потенціалу нації в результаті пияцтва, наркоманії, злиднів, погіршення екології;

соціально-медичні фактори – розруха безкоштовної та доступної усім системи медичної допомоги та отримання різних медичних послуг, несвоєчасне виявлення різноманітних соматичних та психічних аномалій, некомпетентність медичних працівників, збільшення кількості осіб, які перенесли при народження черепно-мозкові травми, та ін.;

інформаційні фактори – поєднання засобів масової інформації з бізнесом, засилля реклами, яка нав’язує людям, а особливо підростаючому поколінню, чужий нашому суспільству спосіб життя через кінобойовики та серіали, які проповідують жорстокість, культ сили, безупинний секс, постійне відчуття святковості, розпусту, та ін.;

соціально-виховні фактори – злам існуючої раніше системи виховної роботи в усіх соціальних інститутах (школах, ВПУ, вузах, державних та громадських організаціях) з усіма віковими, професійними та тереторіальними категоріями населення (з дитячими садками, школярами, учнями ВПУ, працівниками на виробництві, пенсіонерами, інженерно-технічними та науковими працівниками і т.д.), ліквідація вікових та професійних громадських організацій (піонерської, комсомольської, партійної) та відсутність їх альтернативи;

кримінальні фактори – злочинність досягла такого рівня, коли вона сама себе відтворює через різні кримінальні інститути, які виникли в суспільстві через наставництво та шефство рецидивістів над підлітками, шляхом втягування їх в кримінальні групи, створення спеціальних нелегальних шкіл по підвищенню кримінальної майстерності (навчання володіння зброєю, здійснення квартирних грабежів, угон автомобілів і т.д.), через пануючу в суспільстві кримінальну ідеологію, розповсюдження кримінального жаргону, грабіжницьких законів та інших атрибутів кримінальної субкультури;

кримінологічні фактори – відсутність цілісної та гнучкої системи профілактики злочинності, яка включає її вивчення, прогнозування та розробку системи заходів стримування, упередження тих чи інших видів правопорушень, недоліки в роботі правоохоронних органів та взаємодію між ними на всіх стадіях у боротьбі зі злочинністю;

військові фактори – розвал армії, панування в ній нестатутних відносин, торгівля зброєю, наркоманія, перетворення її з державного інституту захисниці вітчизни в джерело поповнення кадрами злочинних об’єднань за рахунок солдат, які пройшли “гарячі точки”, які брали участь у бойових діях, які не адаптувалися у сучасному суспільстві;

соціально-психологічні фактори – розподіл суспільства на багатих і бідних породив ряд соціально-психологічних феноменів, таких як заздрість, ненависть, підлість, бажання взнати кримінальні шляхи для виходу із злиднів та бідноти.

Серед розглянутих факторів є для кожної особистості головні та другорядні, які впливають безпосередньо на особистість, створюючи криміногенну ситуацію або провокуючи її на скоєння злочину, виправдовуючи кримінальну поведінку та кримінальний спосіб життя [3].

Кожний фактор має різну вагу та значущість у формуванні особистості неповнолітнього злочинця, і тільки у взаємодії і взаємозв’язку вони утворюють причинний комплекс.

Знання причинного комплексу відкриває можливості:

- для загальної превенції (загальної системи профілактики);

- розробки системи приватної превенції (приватної профілактики).

Розглянувши причини виникнення асоціальної поведінки неповнолітніх нам також необхідно розглянути психологічні особливості особистості неповнолітніх злочинців.

Під особистістю злочинця підліткового віку розуміють людину, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, що заборонене законом, кримінально каране і яка досягла віку кримінальної відповідальності [4]. Визнати людину злочинцем може лише суд.

Для особистості злочинця підліткового віку в загальному вигляді характерні наступні особливості:

1. Дефекти індивідуальної правосвідомості як результат недостатньої її соціалізації: соціально-правовий інфантилізм; правова необізнаність; соціально-правова дезінформованість; правовий нігілізм; соціально-правовий цинізм; соціально-правове безкультур’я.

Виходячи з вад правосвідомості, всіх злочинців можна класифікувати на дві великі групи:

- на осіб, які скоїли злочини за незнанням законів, хоча незнання законів не звільняє від кримінальної відповідальності;

- на осіб, які знали закони що забороняють дане діяння, але скоїли їх.

2. Психологія потреб сфери особистості або дисгармонія потреб особистості злочинця підліткового віку, яка виражається в наступному:

- в порушенні рівноваги між матеріальними та духовними потребами особистості, в результаті чого людина спрямована на власне збагачення будь-якими способами;

- аморальний, збочений характер задоволення багатьох з них. Так, ґвалтівника судять не за те, що у нього є статеві потреби, а за намагання задовольнити їх способом небезпечним для жертви сексуального насилля та забороненим законом;

- послаблення самоконтролю за задоволення багатьох з них, в результаті чого людина стає рабом своїх потреб;

- велику значущість в структурі особистості займають квазипотреби, не потрібні для розвитку особистості.

3. Дефекти в особистісних установках. Багато хто скоює злочини у зв`язку з наявністю у структурі особистості вад в особистісних установках. Тут можливі наступні варіанти: один здійснив злочин тому, що у нього немає твердих установок законослухняної поведінки; другий скоїв злочин, керуючись ситуативною установкою, яка виникла в сприятливій для здійснення злочину ситуації; третій має тверду кримінальну установку, тому він сам створює ситуацію сприятливу для здійснення злочину.

4. Сприяють здійсненню злочину та формуванню особистості злочинця підліткового віку вади психічного розвитку, які присутні у 50% засуджених в різноманітному ступені виразності. Сюди відносять перш за все: нервово-психічні захворювання (психопатія, олігофренія, неврастенія), підвищена збудженість; спадкові захворювання, особливо ті, що обтяжені алкоголізмом, якими страждають 40% дітей з вадами інтелектуальної сфери; психофізичні навантаження, конфліктні ситуації, зміни хімічного складу оточуючого середовища, використання нових видів енергії, наприклад, атомної, яка вплинула на екологію, і, як наслідок, приводять до психосоматичних, алергійних, токсичних захворювань і виступають додатковим криміногенним фактором [4].

Виходячи з зазначеного вище, для подолання явища асоціальної поведінки неповнолітніх, педагогам, психологам, соціальним педагогам, соціальним працівникам у своїй професійній діяльності, необхідно проводити наступну роботу:

- бесіди з неповнолітніми, які допускають відхилення у поведінці, залучення їх у секції, клуби, дитячі і молодіжні громадські об’єднання (наприклад, у скаутські організації);

- зустрічі з вчителями, кураторами, майстрами груп виробничого навчання того навчального закладу, який відвідує підліток або з яких причин перестав відвідувати;

- співпраця з батьками неповнолітніх;

- залучення до виховної роботи в якості громадських вихователів осіб, які позитивно себе зарекомендували;

- обговорення поведінки підлітка на комісії у справах неповнолітніх і захисті їх прав;

- накладання штрафу на батьків, які ухиляються від виховання дітей;

- при наявності законних підстав, вирішення питання про накладення на дорослих правопорушників адміністративного нагляду.

Профілактично-виховні заходи мають носити комплексний характер, так як тільки різносторонній підхід до особистості підлітка як до єдиного цілого, поєднання впливів на її різноманітні сторони ведуть до максимально позитивних кінцевих результатів. Практика показує, що профілактичний вплив лише на одну із сторін характеру підлітка при неврахуванні або недооцінці інших веде до ілюзорного позитивного ефекту, до сповільнення розвитку деяких позитивних рис поведінки особистості в цілому.

Висновки. Аналізуючи ступінь досліджуваності проблеми асоціальної поведінки неповнолітніх, ми дійшли висновку, що при комплексному характері впливів зовнішні фактори найбільш ефективно знаходять підтримку у внутрішніх змінах особистості, сприяють її позитивному розвитку. В той же час існують ряд об’єктивних та суб’єктивних причин виникнення асоціальної поведінки, які впливають на розвиток ще не сформованої особистості підлітка. Також потрібно чітко уявляти собі критерії ефективності профілактично-виховного впливу, які дозволяють об’єктивно судити про результативність процесу перевиховання. Одним з найбільш мобільних параметрів є різноманітна зайнятість підлітка. Саме завдяки навчальній, пізнавальній, суспільній, трудовій, практичній діяльності здійснюється взаємодія особистості із середовищем та членами колективу.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямку. Вважаємо, що метою подальших наукових досліджень у даній галузі має стати розробка системи успішного перевиховання неповнолітнього правопорушника, яка передбачала б розширення, збагачення зв’язків підлітка з колективом, з суспільством, розвиток здатності самостійно і правильно регулювати свої соціальні зв’язки та стосунки.

Список використаних джерел

1. Кочюнас Р. Психологическое консультирование. Групповая психотерапія. / Р. Кочюнас - М.: «Академический проект», 2004. – 464 с.
2. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Уч. для студ. ВУЗов. / В.С. Мухина - М.: Изд. центр «Академия», 2002. – 450 с.
3. Пазников М.А. Факторы, способствующие криминогенному поведению несовершеннолетних // Проблемы воспитания. 1997. - №9. - С. 12-20.
4. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. / В.Ф. Пирожков – М.: «Ось-89», 2001. – 704 с.
5. Словарь психолога-практика / Сост. С.Ю. Головин. - 2-е изд., перераб. и доп. - Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001. - 976 с.