Екологія обговорення з дітьми їх творчості

Вознесенська Олена Леонідівна, канд. психол. н., с. н. с.,

Інституту соціальної й політичної психології НАПН України,

президент ВГО „Арт-терапевтична асоціація”

Сидоркіна Марина Юріївна, канд. психол. н., н. с. 

Інституту соціальної й політичної психології НАПН України,

психолог БДТ Подільського району міста Києва

член ВГО „Арт-терапевтична асоціація”

Сьогодні майже кожен дитячий психолог використовує малювання та інші творчі вправи у своїй роботі з дітьми. Але іноді – «в руках» не досвідченого спеціаліста – арт-терапія як використання творчості для допомоги особистості може навіть нашкодити цій особистості. Особливо це важливо у процесі обговорення з дитиною її творчих робіт.

Під час арт-терапевтичних занять із дитиною, психологи та арт-терапевти прагнуть підтримати прояви дитячої креативності та вибудувати довірливі стосунки із дитиною. Невдале висловлення заохочення, неслушні зауваження часто можуть стати причиною ненавмисного ушкодження креативного потенціалу дитини або спричинити порушення довіри дитини до дорослого. Логіка розвитку арт-терапії в Україні як практики та науково-методичного напрямку допомоги особистості вимагає більш чітко сформульованих правил взаємодії з клієнтом під час його творчої діяльності.

Окрім врахування самим фахівцем, який працює із дитиною, важливості дотримання принципу екологічності під час обговорення із дітьми їх творчих робіт, доцільним є інформування батьків щодо специфіки арт-терапевтичної роботи та значення принципу екологічності в процесі надання дітям зворотного зв’язку щодо їх творчих робіт. Особливо важливим це є у випадку, якщо фахівець організує спільні заняття батьків та дітей, або ж коли терапевтичний процес включає в себе (цілеспрямовано чи випадково) можливість батьків надавати дитині зворотній зв’язок щодо її творчих робіт. Звісно, що властиве ставлення батьків до творчих робіт дітей або ж їх поведінка в процесі творчої взаємодії з дитиною є джерелом дуже цінної діагностичної інформації щодо загальних тенденцій у батьківсько-дитячій взаємодії. Проте, надання батькам інформації щодо правил обговорення з дітьми їх творчих робіт, у багатьох випадках може сприяти досягненню терапевтичного ефекту (за умови, якщо батьки дослухаються до наданих рекомендацій та виконують їх).

Отже, метою статті є огляд рекомендацій, які можуть стати в нагоді арт-терапевтам, психологам, соціальним працівникам під час роботи з дитиною та інформування батьків щодо принципів екологічності в обговоренні із дітьми їх творчих робіт.

Наш погляд заснований на багаторічному досвіді використання творчого самовираження в процесі психотерапевтичної та психокорекційної роботи з дітьми та дорослими та аналізі досвіду арт-терапії інших вітчизняних та іноземних фахівців.

Перш за все, слід враховувати, що позитивна або ж негативна оцінка переносить творчість на якийсь рівень поверховості, який вже не передбачає наявності глибинного смислу, і загалом суперечить принципам побудови взаємодії арт-терапевта з дитиною. Дітям не потрібні улесливі слова або ж сліпа підтримка того, що вони роблять. Неприпустимим є порівняння дитячих робіт. Неприпустимим є виокремлення у творчій групі, або ж арт-терапевтичній студії когось, хто би був більш талановитим, аніж решта.

Все, що діти створюють є продуктом того, ким вони є, і вони намагаються зробити свої творіння якомога кращими. Якщо батьки не звертаються до ідеї «краще-гірше», то й діти не будуть вдаватися до таких порівнянь. Звісно, що більш старші діти так чи інакше стикаються з порівняннями, проте, саме від дорослих залежить, чи увійде це у звичку дітей і чи справить це негативний вплив на розвиток їх творчості. У разі якщо дорослі постійно підтримують дух відсутності порівнянь та змагань у творчості, діти із задоволенням підхоплюють цю традицію та більш вільно проявляють себе.

Одночасно, діти дуже засмучуються, коли помічають, що дорослі реагують на всі їх роботи однаково (навіть якщо це весь час одне й те саме захопливе висловлення «Як чудово!», або ще гірше «НЕ зараз! Я зайнята»). Для дітей важливим є живий відгук дорослих на їх творчі роботи.  

В. Оклендер дає наступні рекомендації щодо обговорення дитячих робіт [3]:

1. 1.  Дайте дитині розповісти про свою роботу так, як вона цього прагне.
2. Попросіть його прокоментувати ті або інші частини малюнка, прояснити їхнє значення, описати певні форми, предмети або персонажів
3. Попросіть дитину описати роботу від першої особи й, можливо, зробити це для кожного з елементів зображення. Дитина може побудувати діалоги між окремими частинами роботи, незалежно від того, чи є ці частини персонажами, геометричними формами або об’єктами.
4. Якщо дитина не знає, що означає та або інша частина зображення, ви можете дати своє пояснення, однак слід запитати дитину, наскільки це пояснення представляється їй вірним. Показники вірності інтерпретації – вербальні й невербальні реакції дитини.
5. Поцікавтеся в дитини, про що говорять кольори, обрані нею. Слід урахувати, однак, що кольори можуть використовуватися в різний час по-різному: в одних випадках вони відбивають властивості об’єктів, в інших — ставлення автора до цих об’єктів.
6. Будьте уважні до фізичних й емоційних реакцій дитини.
7. Враховуйте вірогідність зв’язку між висловленнями про роботу або її частини й життєвою ситуацією дитини: обережно ставте запитання про те, що в її житті і як може відбивати його робота.
8. Особливу увагу варто звертати на відсутні частини зображення й порожні простори на малюнку. Зовсім необов’язково, що відсутність тієї або іншої частини повинне мати символічне навантаження.
9. Іноді слід прийняти зображення буквально, іноді слід шукати щось протилежне зображеному, особливо, якщо є підстави для такого припущення.
10. Попросіть дитину розповісти про те, що вона відчуває у процесі створення роботи, до її початку, а також після її завершення.
11. Надайте дитині можливість працювати в зручному для неї темпі й з усвідомленням того, що вона буде зображувати щось, що може зобразити, і відбивати ті стани, до дослідження яких готова.
12. Прагніть виділяти в роботах дітей найбільш стійкі теми й образи. Із часом, у міру того як будуть визначатися значеннєві зв’язки, у них багато чого може прояснитися й «заговорити».

Отже, як бачимо, при обговоренні дитячих малюнків не має нічого однозначного, сталого, одні і ті ж самі елементи творчої роботи можуть мати навіть протилежні значення. Нам дуже відгукується цей підхід до аналізу творчості дитини. Її психіка є дуже лабільною. Крім того, діагностика в арт-терапії не може відбуватися окремо від самого процесу терапії. При створенні творчих робіт стан дитини (та й дорослого так само) змінюється, тому що діє один з факторів терапевтичного впливу – творча експресія, й дитина закінчує творчість вже в іншому стані ніж на початку. Тому ми можемо діагностувати лише те, що було, а не те, що є.

К. Мальчіоді пропонує задавати наступні питання про завершені дитячого малюнку:

• · Як би ти назвав свій малюнок? Розкажи мені про свій малюнок. Або: Розкажи про історію, яка тут зображена.
• · Як себе почувають люди або тварини на картинці?
• · Що фігури на малюнку почувають по відношенню один до одного? Якщо вони могли б розмовляти, що б вони сказали один одному? Арт-терапевт може «заговорити» голосом однієї з фігур, тварини або предметів на малюнку й попросити дитину відповідати від імені іншої фігури на малюнку.
• · Можна мені запитати дещо в маленької дівчинки, маленького хлопчика, собаки, кішки, будинку тощо?

Деякі діти віддають перевагу використанню посередників, таких, як лялька, маска або іграшка, які відповідають на запитання або розповідають. Посередник, перехідний об’єкт дуже допомагають дитині в обговоренні хвилюючих її питань. Сама творча робота може стати таким посередником. Про іншого чи фантазійного персонажа говорити легше ніж про самого себе. І в фантазійному світі легше віднайти вихід зі складної ситуації, конфлікту, виразити свої почуття. Ця фантазія стає моделлю для використання її дитиною в реальності. У дитини з’являється можливість дистанціюватися від своєї проблеми, побачити її збоку. В той же час, дитина з легкістю ідентифікується зі своїм образом, й потім зможе використовувати нові моделі поведінки, що спробував її персонаж, у своїй ситуації.

Для того, щоб надати дитині саме живий заохочувальний відгук:

• подивіться на її творчість саме як на процес, а не на результат;
• спробуйте уявити, що відбувалося з дитиною, що вона переживала в процесі творчості, замість того, щоб фокусуватися на результаті;
• намагайтесь уникати порівнянь дітей та їх робіт між собою;
• подумайте проте, з якою відданістю та захопленням дитина виконувала свою роботу;
• пам’ятайте, що діти переживають творчість як містичний процес, в якому вони слідують за своїми враженнями, бажаннями та інтуїцією;
• спробуйте уявити яку сміливість проявляють діти прагнучи висловити (в тому числі й за допомогою творчості) те, що для них важливо або те, що їх турбує, цікавить, захоплює; чи багато хто з дорослих настільки ж сміливий?;
• спробуйте підтримати творчий процес дитини, а також той досвід самовираження, який вона набуває, замість того, аби оцінювати кінцевий продукт з допомогою хороших чи поганих думок та коментарів;
• пам’ятайте, що слова не завжди є потрібними, а коли вони потрібні, то часто їх треба зовсім небагато, і головне, щоб вони стосувалися саме процесу творчості;
• поговоріть з дитиною про те, що їй вже відомо про її творчій процес, та продемонструйте, як Ви цінуєте її ентузіазм стосовно творчості.

Ви можете сказати: «Це була справжня пригода!», «Я бачу, тобі дійсно сподобалося малювати цей малюнок», «Напевно, тебе самого здивувало те, що ти намалював!», «Здається ти повеселилась на славу!».

Як вже було зазначено, діти вважають творчість містичним процесом, тому не люблять коли їм ставлять запитання про це, а тим паче не бажають відповідати на питання. Діти дуже цінують свободу, яку вони мають в процесі творчості. Досить часто вони малюють та створюють те, що не можуть висловити словами, те, що знаходиться поза можливостями слів та історій. Для дітей важлива підтримка дорослого, яка може зводитися до контакту очима під час творчого процесу. Для них важливо відчувати, що дорослий знає, як змінюються їхні почуття в процесі. Часто навіть слова непотрібні, достатньо зустрічі дружніх, чуйних та розуміючих поглядів. Найжаданішим для дитини буде погляд, який говорить: «Я разом з тобою під час твоєї творчої подорожі, в незалежності від того, що станеться, що ти намалюєш, і через що пройдеш. Я з тобою, тут і зараз». Якщо ж контакту очей недостатньо для того, щоб висловити Вашу підтримку, слід вербалізувати її, слідуючи за своєю інтуїцією.

Коментування дитячих робіт є досить складною задачею. Дорослим питання, які вони задають, можуть видаватися зовсім природними. Проте, якщо розглянути ці питання більш уважно, можна побачить, чому вони іноді так бентежать дітей.

Зокрема, питання : «Що ти намалював/ намалювала?» можна порівняти із запитанням: «Я не можу розібрати що ти таке намагався/ намагалась намалювати. Отже, оскільки я не можу цього розібрати, твій задум не спрацював. Тобі не вдалося зобразити те, що ти прагнув/ прагнула». Діти не знають, що Ви не можете розібрати, що вони намагалися зобразити. Для них їхні зображення завжди чіткі та зрозумілі. Спершу діти не оцінюють свої роботи, окрім тих випадків, коли вони привчені до цього. Запитання «Що це?» завжди засмучує та розчаровує дитину, яка надалі намагається уникнути таких ремарок, малюючи те, що від неї очікують, та прагнучи відтворити образи так, аби вони в точності відповідали дійсності, при цьому втрачаючи радість та свободу відчувати та винаходити щось нове. Незважаючи, що ви можете керуватися досить добрими намірами, запитуючи дитину «Що це?», таке питання демонструє повну зневагу до світу дитини. Ваше прагнення наклеїти ярлик на те, що дитина створила, замість того аби цінувати прояви її творчості, сприймається дитиною як заперечення її реальності. Звісно, як то кажуть, діти адаптуються й до такого і часто не усвідомлюють свого розчарування, а просто відчувають його.

Інше невинне запитання «Чому ти намалював/ намалювала саме це?» може дуже стурбувати дитину. Діти, будучи дуже спонтанними від природи, рухаються у світі своїх образів як у світі мрій, слідуючи за хвилею натхнення, вони малюють речі, які часто не можуть пояснити. Вони малюють те, що не можуть висловити за допомогою слів. У випадку, якщо дитина, наприклад, забуває намалювати якусь частину тіла на фігурі людини, дорослі часто задають теж природне для них запитання: «Чому її не вистачає?». Дитина відчуває себе розгубленою, і часто, понуривши погляд, сумно відповідає «Я забув/ забула». Крім цього, дитина втрачає впевненість у своїй здатності спонтанно висловлюватись, і одночасно, зупиняється природна еволюція розвитку процесу творчості. Таке «невинне» запитання може створити неабияку перешкоду на шляху творчого розвитку, адже дитина сприймає його як повідомлення про те, що її інтуїція нічого не варта.

Дорослі також схильні питати дитину: «Розкажи мені про свій малюнок». Проте для дітей це запитання має трошки інший підтекст, і вимагає від них виконати досить складну, а іноді й неможливу задачу – залишити невербальний світ сповнений потенціалу експресії і перейти до застосування слів (які можуть бути й непридатними у випадку дитячих малюнків), аби задовольнити дорослого. І під час цього переходу дитина втрачає відчуття свободи, таїнства та спонтанного пошуку. Це питання змушує дітей дати дорослим те, чого вони хочуть. Діти часто вигадують історії аби порадувати дорослого.

Запитувати дитину «чому» вона намалювала той чи інший елемент часто є не досить продуктивним. Краще сказати: «Я бачу людину, що визирає з вікна будинку й собаку у дворі», або: «Я бачу велике жовте коло із блакитними хвилястими лініями довкола нього», очікуючи реакції дитини. Вона сама розповість про те, що це за коло або чому собака у дворі. Можна розмірковувати вголос: «Цікаво, про що думає ця людина, коли визирає з вікна?», очікуючи відповіді або коментарів дитини; «Цікаво, що він бачить, коли визирає?»; або: «Цікаво, про що думає цей собака?» (або почуває, або робить, залежно від ситуації).Для деяких дітей гра або пересування з посередником або без посередника може бути більш відповідним і більш приємним, ніж малювання й бесіда. Можна запропонувати дитині показати через рух, який саме характер був би в персонажів малюнків, якби вони могли рухатися або допомогти програти зміст їх малюнка.

Як не дивно, але діти самі спонтанно починають говорити про свої роботи, коли вони дійсно готові до цього та відчувають потребу, і коли творчість вже допомогла їм пережити деякі непрості для них почуття.

Дорослі не можуть силоміць здобути дитячу довіру, а незграбні запитання можуть її зруйнувати, а інформацію, яку дорослі очікують отримати таким чином, вони не отримують.

Варто пам’ятати:

1. 1.     те, що дитина малює не завжди безпосередньо пов’язане з тим, що відбувається зараз в її житті;
2. 2.     найсуттєвіші речі стосовно малюнка дитина досить часто не усвідомлює;
3. 3.     те, що дитина висловлює за допомогою образотворчих матеріалів, не завжди може бути переказано за допомогою слів;
4. 4.     процес творіння зазвичай чинить на дитину набагато сильніший вплив за той, який може справити кінцевий результат – зображені образи або події.

Діти набагато більш схильні відкриватися, коли дорослі не втручаються в їх творчий процес, а просто підтримують атмосферу безпеки та розуміння. Коли діти діляться подробицями свого життя, те, що вони за своїм бажанням довіряють дорослим, створює можливість стати ближчими до дітей та створити умови для подальшого взаємного довірливого спілкування [1].

Отже, завершуючи наш короткий огляд можливостей обговорення дитячих малюнків, слід наголосити, що дорослі можуть надати дітям найкращу підтримку, просто створюючи умови для невербальної експресії під час творчості, поважаючи таїнство творчості та особистий простір дитини.

Робота з дитиною – будь то арт-терапія або інший терапевтичний підхід – передбачає обов’язкове консультування батьків або іншого дорослого, що виховує дитину. Ми вважаємо за потрібне довести до батьків певні правила обговорення з дитиною її творчих продуктів. Як показує досвід, це сприяє налагодженню стосунків у родині, знижує рівень конфліктів, дозволяє дорослому «зануритися у світ дитини». Ці правила використовуються в проведенні арт-терапевтичної сімейної майстерні для батьків та дітей віком 6–10 років в рамках спільного проекту Інституту соціальної та політичної психології НАПН України та ГО „Центр екології сім’ї” „Батьківська педагогіка” на базі Будинку дитячої творчості Подільського району міста Києва. Спільна творча діяльність супроводжується процесами творчої комунікації (діалог через екстеріоризацію внутрішнього світу учасників творчої діяльності і взаємопроникнення їхніх психологічних просторів) та творчої взаємодії, що сприяє гармонізації сімейних стосунків [2, 4]. Через спілкуванні в процесі творчості дорослі вчаться розуміти дитину, обговорювати її малюнки, вони не тільки теоретично це вивчають, але мають змогу й спробувати це робити, й спостерігають, як це роблять інші учасники сімейної арт-терапевтичної майстерні. Саме навчання в дії, практика такого спілкування дозволяє новим моделям поведінки у батьків краще засвоюватися, ніж якщо психолог або арт-терапевт будуть розповідати їм про це.

Висновки. Дитяча творчість дуже «тонкий» процес, а діти – досить чутливі до реакцій дорослого на власні роботи. Це призводить до необхідності створювати атмосферу довіру, ретельного підбору слів, які використовує дорослий при обговоренні з дітьми результатів їхньої творчості. Принципами такого обговорення можуть бути: повага до думки дитини, використання дії та гри, практичне навчання батьків екології обговорення творчих робіт дитини, надання зворотного зв’язку в процесі творчості з позиції бережного ставлення до дитини.

1. Вознесенська О.Л. Творча взаємодія з дитиною : Методичні рекомендації / О.Л. Вознесенська, М. Ю. Сидоркіна. – К. : Міленіум, 2009. – 66 с.
2. Вознесенська О. Л. Гуманізація стосунків між поколіннями: досвід сімейної арт-майстерні / О. Л. Вознесенська , М. Ю. Сидоркіна // Наукові студії із соціальної та політичної психології : зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології ; [редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський та ін.] – К. : Міленіум, 2007. – Вип. 17 (20). – С. 19–27.
3. Оклендер В. Окна в мир ребенка: Руководство по детской психотерапии / Вайолет Оклендер ; [пер. с англ. C. Б. Шерстнева, О. В. Орловой] ; [под ред. Ф. В. Березина, Е. А. Спиркиной, Е. Д. Соколовой]. – М. : Независимая фирма «Класс», 1997. – 336 с. – (Серия «Библиотека психологии и психотерапии», вып. 20).
4. Сидоркіна М. Ю. Спільна художня творчість як чинник гармонізації сімейних стосунків : дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Сидоркіна Марина Юріївна. – К., 2011. – 216 с.