Причини затримки мовлення

Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовної діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено і з розумінням слухає дорослого, то врешті-решт він заговорить. Це, найімовірніше, буде "прорив" мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.

Етап оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час лишається незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхні ознаки та властивості, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.

Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.

Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Їй досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.

Поява так званих дитячих слів – цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків мовлення. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих, і вони, щоб подовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху в знайомих та родичів, вживають це слово й у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.

"Зчитуючи" жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується необхідність докладати мовленнєві зусилля.

Дорослі переважно здійснюють догляд за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимул до їх активізації та розвитку відсутній. Відтак збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.