Семінар для вихователів «Нові часи – нові ігри»

Тут синтетично поєднуються дві складові: Рух задля нього самого (адже це є природною потребою дитини, бажаною для неї діяльністю), а також одночасне виконання певного розумового завдання, задля чого, власне, й проводить із дітьми цю гру педагог чи інший дорослий. Скажімо, він пропонує малюкам пострибати, як білочки, між розкиданими по підлозі картонними «горішками», зупинитися, підняти кожному по «горішку» й одночасно скласти речення про певну пору року; або сказати: як звати батьків; на якій вулиці живе; яка тваринка є вдома чи яку хотів би мати тощо. Педагог зауважує при цьому: чужі варіанти не можна повторювати ( це одна з постійних умов подібних ігор).Отож гравці змушені слухати товаришів, спостерігати за їхніми діями, щоб не пограти, тобто не повторити сказаного.

Відозміна: отримав від сусіда торбинку з горішками, пригадав і назвав слово на три склади (або два слова зі звуком «р» чи якимось іншим), поторохтів горішками, потрусивши торбинку, і передав наступній «білочці». Ось таке воно, просте й корисне поєднання в одній грі фізичної та розумової праці.

• По-перше для того, щоб не залишати досить довго у статичному положенні на заняттях із навчання грамоти, математики, розвитку мовлення, логіки – в дитсадку, а шестирічного першокласника – у школі.
• По-друге, щоб замість звичайної короткотривалої фізкультхвилинки впроваджувати триваліший рух та урізноманітнювати його, не виходячи за межі тематики заняття й водночас не зменшуючи розумового напруження в ході його.
• По-третє, щоб підтримувати у дітей інтерес до інтелектуальної роботи, коли їм доводиться виконувати завдання на повторення та закріплення навчального матеріалу, на вправляння, тренування.

Тепер уявімо: діти грають у знайомий всім «Струмок». Але в цій грі з’явилося нове: щоб вибрати собі пару, треба спочатку навести власно дібраний приклад до правила про вимову ненаголошених голосних: зима – зимно, весна – весни, моряк – море. Ця умова подобається дітям, вони грають охоче, активно називають слова.

У грі «Веселі жабки» («Пухнасті зайченята», «Спритні кенгурята») дитина 5-6 років стрибає з обруча в обруч (вони розкладені на підлозі) та промовляє вголос склади слова, яке подав дорослий або вона сама довільно обрала. Скільки обручів прострибала – стільки й складів у цьому слові.

Отже, педагог пропонує рухливу гру з інтелектуальним навантаженням як ненав’язливе спонукання до навчальної діяльності, а дитина згодна виконувати його умови, аби лишень грати. Спостереження – з життя та з власної практики.

Оскільки давні народні рухливі ігри в їхньому чистому вигляді сучасні п’ятирічні діти сприймають неоднозначно: «…А ми просо витопчем, витопчем», «У Подоляночки голівонька болить», «Коровай, коровай, кого хочеш вибирай…» тощо, а дитинство завжди потребує руху, тож на часі, окрім відомих класичних рухливих ігор Е. Вільчковського, стала потреба в динамічних іграх із певним розумовим навантаженням. Так народився й увійшов у педагогічну практику новий вид ігор, який посів рівнозначне місце поряд із дидактичною, сюжетно-рольовою та власне рухливою іграми. Це наше українське NOU – HAU! Науковці, методисти, практики підтримали нововведення. Нині рухлива гра з інтелектуальним навантаженням як спеціальний «предмет» вивчається на заняттях «Школи педагогічної майстерності» м. Києва; в дошкільних закладах влаштовуються майстер-класи, де подається відповідна інформація, демонструються можливі атрибути, проводиться обговорення.

Ігри з інтелектуальним навантаженням потребують від дитини дисциплінованості, бажання та вміння узгоджувати свої дії з діями інших гравців, що нелегко не лише тому, хто не відвідував дошкільний заклад, а й тому, хто ходив до дитячого садка, але не мав відповідної підготовки. Щоб успішно діяти у такій грі, треба уважно вислухати умову, добре знати навчальний матеріал, закладений у змісті, вміти переносити його з теоретичної площини у практичну, слухати відповіді товаришів і за потреби швидко віднаходити інший варіант. Скажімо, дитина збиралась відповісти, а хтось випередив її (нагадуємо постійну умову: не повторювати чужих відповідей). Та головне – тут виключена ситуація, коли відповідають лише найактивніші діти, а більшість пасивно сприймає інформацію, очікуючи, що хтось інший відповість, знайде правильне рішення.

Зазначені ігри вчать дітей відповідати за свої дії, спонукають до більшої розумової активності, ніж традиційні види роботи (бесіда, відгадування загадок тощо), а разом з тим вони легші для опанування й дають більшу втіху. Гра настільки природна для малят, що вони ладні грати й грати, вдячно приймаючи всі умови, захоплюючись видовищністю, перебігом подій, можливістю рухатись, мати успіх серед однолітками. А педагог водночас не забуває заохочувати вихованців, відзначати вдалі відповіді, знахідки, ненав’язливо допомагати.

Ефект використання у педагогічному процесі ігрової діяльності з певним інтелектуальним навантаженням беззаперечний: педагог залучає вихованців до гри, щоб вони краще засвоювали навчальний матеріал, а дитина завжди охоче налаштовується на сприйняття нової теми, аби мати змогу пограти. Досить сказати їм, що в тій чи іншій грі повторюватимуться дзвінкі та глухі приголосні, й вони стають зосередженішими, уважнішими, кожен хоче грати, досягати успіху.