Поняття «особистість» в українській психологічній науці та практиці

Поняття «особистість» в психології було й залишається актуальним, оскільки людина, як особистість, із її неповторним духовним світом, завжди була і продовжує залишатись однією з найскладніших проблем пізнання. Сьогодні ми стикаємось з тим, що розвиток психологічних знань та психології загалом, потребує й вимагає науково-достовірних й придатних для практичних завдань дані досліджень з психології особистості. Без цих знань неможливий прогрес науки і техніки, економіки й освіти, культури і мистецтва, розвитку людського суспільства загалом.

Особистість, як предмет пізнання, розкривається й досліджується в багатьох галузях психології. Особистість у загальній психології представляється в якості інтегруючого начала, що пов'язує різні психічні процеси індивіда і що, своєю чергою, надає його поведінці необхідну послідовність і стійкість. Соціальна психологія вивчає особистість через призму її соціальних ролей в спільнотах, групах, об’єднаннях, її самосприйняття в контексті цих ролей, настанови, міжособистісні взаємини, міжлюдські взаємозв’язки у спільній діяльності. Такі галузі, як педагогічна, вікова, етнічна психологія, психологія праці, інженерна психологія, психологія розвитку, диференційна психологія, юридична психологія, та низка прикладних психологічних галузей, таких як психотерапія та медична психологія, вносять суттєвий вклад в розвиток загальної теорії особистості.

Поняття «особистість» посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки поняттю «особистість» постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.

Епоху активного наукового вивчення проблеми особистості, в Україні зокрема, можна умовно розділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця ХІХ до середини ХХ ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних дослідження особистості. Г. С. Костюк (1899-1982), видатний вчений, основоположник української сучасної психологічної думки писав: “Людський індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формується його свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, яка внутрішньо визначає його поведінку, робить його здатним брати участь у житті суспільства, виконувати ті чи ті суспільні функції. Від рівня розвитку цих властивостей залежить ступінь його можливої участі у створенні необхідних для суспільства матеріальних і духовних цінностей” [1].

Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст. й продовжується розвиватись в нинішньому ХХІ ст. Видатний український персонолог  В. А. Роменець (1926-1998) зазначав: “Особистість як субстрат, носій морального вчинку, разом з цим формується завдяки йому, є результатом сукупності вчинкових моральних дій; це стосується й таких рис особистості, як характер, темперамент, обдарованість тощо” [2].

Дослідженням особистості займалися провідні персонологи, такі як Х. Вольф, Т. Рібо, Г. Оллпорт, Дж. Гілфорд, Р. Кеттел, М. Айзенк, В.М. Бехтерєв, Л.С. Виготський, Н.І. Рейнвальд, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, В.І. Слободчиков, Є.І. Ісаєв, К.К. Платонов, А.В. Петровський, В.М. М’ясищев, В.А. Ядов, В.В. Давидов, Б. Ананьєв, В. Джеймс, З. Фрейд, Г.С. Костюк, та сучасні видатні українські науковці, такі як, С.Д.  Максименко, В.Г. Панок, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та інші.

Поняття особистості тісно пов’язане з поняттям людини, індивіда та індивідуальності. Індивід – це кожна людина як одинична природна істота, тобто одиничний представник роду людського. Особистість має три найважливіші психологічні характеристики: стійкість, єдність та активність. Виділяють також три основні під структури особистості: можливості, властивості та направленість.

До можливостей особистості відносяться рівень розвитку її пізнавальних, емоційно-чуттєвих та вольових психічних процесів, загальні здібності, розвинена пам’ять з усіма її культурними нашаруваннями.

До властивості особистості відносяться темпераментний характер та спеціальні здібності. Направленість особистості виявляє мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, мотиви, відповідно до яких вона діє. Мотивами виступають природні та психодуховні потреби, а також переконання людини.

Головну роль у процесах формування та розвитку особистості відіграють виховання, навчання та освіта. Процес розвитку особистості відноситься до психологічного періоду, а цілеспрямоване формування – до педагогічного. Процес формування ставлення та розвитку особистості відбувається протягом усього життя людини у різних соціальних інститутах, де вона грає різні соціальні ролі: у сім’ї, навчальних закладах, професійних та трудових колективах, групах стимулювання тощо. Індивідуальність – це найвужче за змістом поняття. Воно містить в собі лише ті індивідні та особистісні якості людини, таке їх поєднання, яке відрізняє дану людину від інших.

Сьогодні особливої актуальності набула проблема програмно-методичного забезпечення процесу підготовки практичних психологів. Наші освітні стандарти найповнішою мірою повинні відповідати стандартам передових країн і відображати надбання минулих поколінь вітчизняних психологів. В Україні не було започатковано таких розвинутих шкіл, як психоаналіз, біхевіоризм, гештальт-психологія, але які нині успішно функціонують. Яскраві зразки синтетичного підходу до особистості знаходимо у працях В. Вундта, К. Роджерса, К.Г. Юнга, Г. Айзенка, З. Фрейда.

Специфіка завдань, що поставлені життям перед практичною психологією, вимагає суттєвої зміни її підходу до розуміння особистості. Усталений характер у вітчизняній науковій психології аналітично-статистичних досліджень, які звичайно передбачають отримання вірогідних результатів, але орієнтовані на ізольовані психічні функції, процеси, якості, а тому демонструють свою обмеженість при вивченні такої психічної реальності, якою є особистість.

У вітчизняній психології існують такі значні здобутки, як концепція задачного підходу Г.С. Костюка, теорія психічного розвитку Л. Виготського, праці С. Рубінштейна, діяльнісний підхід О. Леонтьєва, теорія установки Д. Узнадзе, психологія вчинку В.А. Роменця тощо.

Зазначимо, що єдиного загальновизначеного визначення особистості немає, цих визначень майже стільки, скільки психологів. Також зрозуміло, що зміст особистості набагато складніший і невловимий, ніж зовнішній соціальний образ.

Особистість – це складна психологічна реальність, що є надзвичайно складним об’єктом дослідження. Особистість зумовлена соціокультурними впливами, але залежить і від генетичних чинників, вона функціонує на свідомому і несвідомому рівні, вона змінюється і розвивається, проте характеризується усталеними тенденціями, які дозволяють вирізняти особистість упродовж тривалого часу, ідентифікувати її стиль, дії, сутність.

Отже, вивчення поняття “особистість” та застосування цих знань на практиці є фундаментом, завдяки якому людина формується як свідома та самоусвідомлююча, що й визначає її поведінку й вчинки, і робить її здатною гідно проходити свій життєвий шлях.

Література

1. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес i психiчний розвиток особистостi / Г. С. Костюк; За ред. Л. М. Проколiєнко. — Київ: Рад. школа, 1989. — 608 с.

2. Роменець В.А. Історія психології ХІХ — початку ХХ століття : навч. посіб. / В. А. Роменець. — К. : Вища шк., 1995. — 614 с