РЕКОМЕНДАЦІЇ З РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

Для того, щоб в наших діток емоції розвивалися адекватно, в першу черго потрібно самим вивчити базові емоції та дослідити свій емоційний світ.

З власного досвіду, хочу сказати, скільки б не проходила терапію в групі, постійно отримую новий емоційний досвід. В такі миті не знаю як правильно назвати свої емоції, оскільки вони для мене нові, але важливо не те як їх назвати, а те – які вони, приємні чи ні. Збагачуючи свій емоційний світ – ви збагачуєте емоційний світ своїх дітей. Якщо ви цього прагнете, не нехтуйте самоосвітою в любій формі – читання, навчання, індивідуальна та групова консультація психолога. Що до мене, я надаю перевагу груповій терапії – чим більше людей, тим більше різних реакіцій, різного досвіду, різних емоцій.

Для прикладу

Гравець в снукер, Шон Мерфі, володіючи хорошою технікою не міг виграти через занижену сомооцінку. Кожного разу на порозі виграшу він думав: "Я не достойний бути чемпіоном..." - через що починав хвилюватися і тремтіти. А це неправильне емоційне ставлення батьків до нього, яке призвело до невпевненості в собі. Для того, щоб оволодіти ТОПовим відчуттям, яке надає впевненості він ходив до психотерапевта. Результат - чемпіон світу 2005.

Трохи про базові емоції (за класифікацією К.Ізарда):

Інтерес – позитивне переживання. Інтерес відіграє важливу мотиваційну роль у формуванні та розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень, забезпечує працездатність.
Радість – активне внутрішнє задоволення, переживання впевненості в собі, власної значущості, успіху своєї діяльності. Домінування цієї емоції комфортне для людини.
Подив – пов’язаний зі сприйняттям чогось раптового, несподіваного, неочікуваного.
Сум – зневіра, безнадія, ізоляція. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність.
Гнів – обурення, невдоволення чимось. Гнів – один із компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку.
Відраза – украй неприємне відчуття, викликане чимось бридким, огидним, потворним.
Презирство – переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство призводить до збільшення почуття власної значущості і до знецінювання об’єкта презирства.У ситуаціях, що активізують гнів, водночас актуалізуються емоції відрази та презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості.
Страх – відчуття сильного переляку, боязні когось (чогось). Переживання страху сприймається як загроза особистій безпеці, супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію.
Сором – невдоволення собою, яке викликає бажання сховатися, втекти.
Почуття провини – пов’язане з переживанням порушень моральних та етичних норм.

Інші емоції, відповідно до теорії К.Ізарда, є похідними. Особливості їх зовнішнього прояву визначаються за виразними рухами тіла, за інтонацією, тембром голосу. Виразні дії не лише визначають, але й формують почуттєву сферу.

Як поводитися батькам для формування емоцій

Тепло

Словом «тепло» ми позначаємо інтерес до дітей, доброзичливість і реагування на їхні потреби. Завдяки цьому діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають.

Щоб виявити тепло:

будьте завжди поруч;
ніжно торкайтеся дитини;
установлюйте і підтримуйте з нею зоровий контакт;
використовуйте можливість, аби поговорити з дитиною;
розмовляючи з дитиною, нахиляйтеся до неї так, щоб вона вас бачила.

Чуйність

Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують комфорту й затишку, світ для них безпечний. Постійна реакція батьків чи вихователя на дитину та стосунки, які виникають між ними, — найважливіші чинники, що визначають подальший успіх. Взаємостосунки, засновані на щоденному позитивному контакті дитини й дорослого, роблять дитячий світ захищеним і передбачуваним.

Можливі реакції чуйного дорослого на дії маляти:

щойно малюк починає плакати, візьміть його на руки, з'ясуйте причину сліз та усуньте її;
обговорюйте з іншими членами сім'ї як поводитися з дитиною;
у певних ситуаціях поводьтеся згідно з особливостями дитини: наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, а Юрко — аби йому погладжували спинку;
пестіть дитину, коли є така можливість.

Повага

Повага до дітей базується на вірі в їхні здібності та потенційний розвиток.

Щоб проявити повагу:

приділяйте увагу особливостям, інтересам, потребами, схильностям дитини;
робіть так, аби діти самі шукали рішення;
просіть дітей поділитися з вами своїми ідеями.

Емпатія

Емпатія — це здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого. Емпатія формується за наявності досвіду емпатійного ставлення до себе.

Дорослі можуть по-різному виявляти емпатію до малюка:

пристосовуючись до настрою дитини;
виражаючи її почуття мімікою, голосом, жестами;
повторюючи за дитиною звуки;
називаючи емоції дітей просто і без оцінки: «Ти почуваєшся щасливим», «Ти дуже розхвилювався», «Ти засмучений»;
хвалячи дітей, коли вони виявляють емпатію стосовно інших: «Як ти гарно мене обійняв», «Ти пожалів Марійку»;
у відповідь на жести дитини промовляють: «Ти хочеш персик»;
повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: «Черевик». Дорослий: «Ти хочеш знайти свій улюблений червоний черевик».

Щирість

Щирість означає, що дорослі мають бути правдиві, справедливі, розумні і повинні помічати в дітях хороше.

Способи виявлення щирості:

чесно зізнайтеся, коли щось не так;
не вселяйте дітям помилкові надії;
будьте поруч, коли вони чимось самостійно займаються, аби їх підтримати і підбадьорити;
подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити;
пояснюйте, чому ви просите їх зробити те, що їм спочатку робити не хочеться.

Автономність і впевненість

Для розвитку автономності і впевненості можна використовувати такі прийоми:

дайте дітям можливість самостійного вибору;
нехай вони самі вирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися, яку руку мити першою;
дайте дітям змогу самостійно обслуговувати себе: вони можуть самі налити сік, одягтися і допомогти прибрати іграшки;
дозвольте дітям, не забуваючи про їхню безпеку, досліджувати матеріали, не коментуйте, як саме це слід робити;
дайте змогу фізично досліджувати навколишній світ — вилазити на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців: повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;
дайте дітям доволі часу для роботи з різноманітними матеріалами, щоб вони експериментували, пробували, вибирали, бачили результати своїх дій.

Як не варто поводитися

Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями. З цього досвіду діти виносять корисні або шкідливі уроки. Якщо дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, малюки відчувають, що їхні почуття не мають значення для дорослих або просто «неправильні».

Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися — вони нав'язують, забороняють, не об'єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, наприклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи залагодити гостроту. Ефект у такому випадку—зворотний. При цьому ситуація непросто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти, як можна було справитися зі своїм станом.

Шляхи сприяння емоційному розвитку дитини

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, забороняють емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «ану, посміхнися», «чого тут плакати» спростовують переживання емоцій.

Часом дорослі знецінюють емоції дітей— «нічого страшного тут немає», «нічого поганого з тобою не трапиться». Як правило дорослі хочуть зробити, як краще, але, на жаль, така реакція сигналізує дітям, що їхні почуття та емоції неправильні, не сприймаються дорослими, що вони роблять щось неправильно.

Правильна стратегія у таких випадках—визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.

Жартувати над дитиною, соромити її, щоб вивести з емоційного стану, неправильно. Діти ображаються, коли чують: «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка», «Ось я бабусі розповім, як ти поводився». Такі фрази підривають віру дитини у справедливість любов дорослого, змушують сумніватися у власній правильності й адекватності.

Визнайте наявність страху в дітей і не тисніть на них, коли вони бояться. Помилково вважати, що якщо малят залишати віч-на-віч зі своїми страхами, діти подолають цей стан. На жаль, коли страхи зростають, вони можуть залишитися на все життя. А неправильна поведінка дорослих у цій ситуації може підірвати дитячу довіру до них. Страхи не слід ігнорувати, потрібно допомагати дитині поступово долати їх.

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Потрібно говорити, що бувають складні, хворобливі ситуації. Важливо пояснити дітям, що з ними відбувається. Ретельно добирайте слова, аби не зашкодити розвиткові здорових емоцій.

Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою. Якщо настрій дорослих різко змінюється, діти починають їх боятися. Поводьтеся так, щоб ваша поведінка викликала у дітей довіру.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції одразу ж після народження маляти. Важливо весь час продовжувати знайомити дітей з «емоційним» словником. Найкраще діти навчаються на власному досвіді, тому треба називати їхні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку батька, він може сказати: «Катрусю, ти сердишся». Так дорослий пов'язує набутий досвід із поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що можна описати, легше впоратися. Якщо дорослі так поводяться, діти вчаться краще розуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація відбувається. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь — помірні. Важливо називати емоції, які б вони не були.

Визначте, що почуває дитина, і скажіть, звертаючись до неї: «Ти, здається, чимось стурбована?», «У тебе задоволений вигляд». Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть із назв базових емоцій: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити відтінки емоцій і почуттів: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований.

Після нового слова поясніть його значення, наприклад: «Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідку». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати та якомога точніше описувати стан дитини. З часом ваші слова будуть значити для малюка все більше й більше, і дитина краще розумітиме свої почуття.