Чому діти зводять з розуму батьків?

Чому діти зводять з розуму батьків?
Бо батьки хочуть зробити їх хорошими.

Як зробити дітей хорошими й не зійти з розуму?

Приходять на консультацію до психолога дорослі за віком люди і скаржаться на труднощі, непорозуміння з власними дітьми. Їх бісить поведінка дітей. Чада провокують їх на крики,фізичні покарання,психічні зриви. Демонструють ненависні батькам риси характеру. Обирають дивні і неправильні уподобання. Протестують проти батьківських порад і вказівок. Самі вирішують, що їсти і у що вдягатися. Коли лягати спати і як вчитися. Втікають з дому. Не цінують батьківської турботи, невдячні і зухвалі. Коротко: діти зводять батьків з розуму!

Спочатку батьки раз за разом в поривах ярості впроваджують в життя сім`ї виховні години моралізаторства, каральні заходи (колись таке влаштовували їм батьки). Діти не зважають, кривляються, продовжують стояти на своєму (самі батьки так не могли колись). Напруга в стосунках зростає. Рівень довіри й поваги падає. Потім знесилені предки приходять до психолога і просять «зробити дітей хорошими».

Достатньо пари запитань до батьків аби зрозуміти, чому вони «бісяться і зводяться з розуму»:

- Якими ви були у віці ваших дітей, як вам тоді жилося, чого хотілося?

Задумуються на мить, важко згадують. Змінюється вираз обличчя. Агресія і рішучість трансформуюються в маску болю і печалі. Стає зрозуміло, кому треба надавати психологічну допомогу.

Які діти зводять з розуму батьків? А які, навпаки, роблять все для того, аби допомогти їм подорослішати?

Батьки страждають через своїх внутрішніх дітей. Забутих, загублених, недолюблених, травмованих, ображених і заздрісних дівчаток і хлопчиків, які так і не змогли вирости у дорослих.

Вони колись затамували подих, заморозили почуття, заховалися за образами, завмерли від страху. Так рятувалися від болю, який був нестерпним для дитячої душі.

Вони живуть в душі з надією, що про них згадають, їх знайдуть, визнають. Пожаліють, відігріють, приймуть і полюблять всім серцем. З очікуванням, що про них буде кому турбуватися, захищати, задовольняти їхні потреби і реалізовувати їхні бажання. Бо їхні батьки цього не змогли зробити - не вміли, не мали часу і можливості, не хотіли. Самі такі ж були, травмовані.

Наші внутрішні діти чекають ще одного шансу. Щоб показати себе справжніх, не боячись жодної оцінки чи критики. Відчути безпеку і прийняття. Довіритися світові. Бути вільними і творити те, що до душі. Здійснити свої мрії. Наповнитись довгоочікуваною безумовною любов'ю. Щоб вирости і стати тим, ким вони мають стати.

Для того, щоб нагадати про себе, травмованим дітям потрібна допомога. Самі вони не наважуються показатися. Бояться знову поранитися - бути відторгнутими, знеціненими, приниженими, покинутими, зрадженими. Якщо колись з ними так вчинили їхні батьки, то кому можна довіряти?

Дитячий травматичний досвід похоронений в недосяжному котлі нашої психіки і залишається за межами свідомості. Проявляється він тілесно – через біль, симптоми, хвороби.

Роль помічників для своїх батьків виконують діти. Вони роблять все для людей, яких обрали собі батьками, і яких ще в утробі полюбили безумовно на все життя. Вони знали, в яку сім`ю прийдуть. Який життєвий урок мають пройти самі й чому навчити своїх батьків. Жаль, що на їхні плечі лягає тягар, отриманий у спадок від старших.

Якщо діти у вашій сім'ї мають труднощі з поведінкою, здоров'ям, емоційною сферою, то цим самим вони щось важливе транслюють вам.

Пригадайте себе у їхньому віці, події з свого дитинства.

Чи не нагадують їхні пустощі й агресивні випади ваші конфлікти з власними батьками? Діставалося вам за них?

А які риси характеру вас найбільше дратують у власних дітей? Якими ви були у дитинстві? Вашим батькам вони подобалися? Вас за них хвалили, нагороджували?

Можливо ви часто хворіли і це дратувало ваших батьків? Боялися чогось і були присоромлені? Відмовлялися виконувати волю батьків і вас карали ігноруванням, приниженням, образами, побиттям чи навіть виганяли з дому?

А може ніхто ніколи вами не цікавився, вас не помічали, бо всі працювали, займалися домашнім господарством, а діти виростали самі по собі?

Вам подобалося грати на піаніно, а вас записували у спортивну школу? Ви мріяли стати художником, але вчилися на юриста?

Вам вручали відповідальність за сестер, братів і звинувачували у тому, що ви не справлялися з нею?

А може ви у віці своїх дітей пережили втрату близької вам людини?

Список дитячих травм у кожного свій. Кожен проходить власний шлях, вивчає свої уроки. Бо ми приходимо у цей світ аби через біль зцілюватися, знаходити в собі нові ресурси і розвиватися до НАЙКРАЩОГО СЕБЕ.

І якщо вам здається, що вашим дітям дісталася легша чи привабливіша доля, а вони такі невдячні і не зважають на вашу авторитетну виховну думку, не цінують того, що ви для них робите, то зупиніться на мить.

Діти не винні. Ваші діти тільки нагадують вас.

Зізнайтеся собі, що це ваша внутрішня ранена дитина страждає, заздрить і злиться на ваших наступників. Познайомтеся з нею і прийміть її в собі. Потурбуйтеся про неї. Зціліть її біль своєю любов'ю. Заручіться підтримкою фахівця, який допоможе вам порозумітися і налагодити стосунки зі своєю втраченою дитячою частинкою.

Вона буде вдячна за цей шанс, за вашу любов. Буде щасливою і допоможе вам реалізуватися в житті.

По-іншому не буває. Лише через усвідомлення, проживання й відпускання болю минулого ви можете вирости, подорослішати, знайти в собі сили і можливості бути щасливими.

З плечей ваших дітей спаде непідйомний груз отриманих у спадок ваших переживань, очікувань і бажань. Вони перестануть вас бісити й зводити з розуму. Ви зможете приймати їх такими, якими вони є, а не такими, якими вам хочеться їх бачити. У них з'явиться шанс прожити своє життя і стати тим, ким їм призначено бути. Як і у вас.

Тільки зрілий дорослий може приймати себе й інших такими, як вони є. Тільки зрілі дорослі батьки можуть розуміти і відчувати істинні потреби й бажання своїх дітей, поважати їхню думку і право бути самим собою.

Власним прикладом, а не моралями, ви навчите їх бути хорошими.

Відповідальні батьки вирішують свої проблеми самостійно і не звинувачують у них своїх дітей. Вони дарують їм життя і не очікують нічого взамін. Вони наповнені любов'ю і діляться нею.

Вони розвиваються самі, готові приймати кращість й успішність своїх дітей і радіти цьому разом.

Яким жахливим був би світ,

якби не народжувалися постійно діти,

що несуть з собою невинність

і можливість всякої досконалості!
Джон Раскін

Діти приходять аби зробити наш світ кращим. Вони багато чому вчать дорослих. Котрі відкриті до нового. Поважають думку кожного. Тих, котрі не вбивають своїх дітей.

Якщо ви хочете мати хороших дітей, станьте хорошими батьками.

Як це зробити? Для початку запам'ятайте таке:

Непрожиті власні психологічні травми батьки мають зцілити самі. Інакше вони передають цей тягар у спадок дітям. Малим це не під силу, вони протестують.

Ваші діти - це не ваші діти. Вони з'являються через вас, але не з вас. Ви можете подарувати їм вашу любов, але не ваші думи, тому що у них є їх думи. Ви можете дати будинок їхнім тілам, але не їх душам. Ви тільки луки, з яких послані вперед живі стріли, які ви звете своїми дітьми.
Джебран Халіль Джебран

2. Діти відображають ваші невирішені особисті проблеми або непорозуміння у стосунках в сім’ї. У дітей проблем немає.

Діти святі й чисті. Не можна робити їх іграшкою свого настрою.
Антон Павлович Чехов

3. Якщо діти зводять вас з розуму - шукайте причини в собі, краще разом з фахівцем. Проявіть мужність. Візьміть відповідальність за свої почуття на себе і подорослішайте. Або ваші діти випередять вас, зневажаючи.

Батько, який намагається змінити свою дитину, не починаючи з себе, не просто марно втрачає час, але дуже жорстоко ризикує.
Володимир Леві

4. Ви вбиваєте дітей за своє невдале життя.

Дайте собі шанс виправити помилки, вирости і ПОЛЮБИТИ СЕБЕ. Дайте дітям можливість жити власним життям, бути щасливими і ЛЮБИТИ ВАС.

Найкращий спосіб зробити дітей хорошими - це зробити їх щасливими.
О.Уальд