Психотерапія очима клієнта

!!! Інформація та відповіді публікуються за попередньою згодою та з дозволу клієнтів. Імена клієнтів змінено. Будь-яка інформація, яка висвітлюється, не порушує одного з головних принципів Морального кодексу психолога - конфіденційності.     
_______________________________________________________________________________

Нещодавно виникла думка про те, чому у нашій країні таке стереотипне і частково негативне ставлення до психологів та психотерапевтів.

Одним із завдань психотерапії, зокрема напрямку гештальт-терапії, є робота над усвідомленням свого життя, поведінки та емоцій. Але найважливішим завданням є формування відповідальності за себе, своє життя і вчинки. Відповідальність – це усвідомлення того, що я є господарем свого життя, і лише я. Це не звучить як щось надмірно егоїстичне, навпаки, відповідальність прирівнюється до зрілості. Бути зрілим – це робити свідомий вибір і відповідати за його наслідки.

Почуття відповідальності передбачає усвідомлення і прийняття результату. Тобто, лише в моїх силах вплинути або на ситуацію, або на те, як я цю ситуацію сприймаю. Я можу звинувачувати цілий світ у своїх невдачах чи почуттях, а можу відповідально і зріло прийняти той факт, що я сам є причиною свого стану чи подій. Бути відповідальним – означає бути рішучим і діяти для досягнення своїх цілей.  А це, відповідно, означає мислити, пробувати, помилятися, робити висновки, аналізувати, діяти по-іншому, досягати. Бути відповідальним означає покладатися лише на самого себе.

Стереотип про те, що психолог вирішить твої проблеми або прочитає твої думки і змінить твої почуття, – це міф, який розчиняється після першої зустрічі з ним. Відповідно, формується негативне уявлення про цю професію. Небажання бути відповідальним, відсутність досвіду бути відповідальним – це є однією із причин, чому люди з обережністю ставляться до психологів.

Тому  я вирішила опублікувати інтерв'ю своїх клієнтів (за їх попередньою згодою) для того, щоб знизити рівень тривоги тих, хто має сформоване упереджене ставлення до психологів, або не наважується використати один із конструктивних способів вирішення своїх проблем.
 
Яким було ваше уявлення про психологів до того, як ви звернулися до нього?

О: Що вони все знають все можуть. Такі собі чарівники.

К: Регулярні зустрічі, багато спілкування, переживання якихось неприємних і приємних відчуттів.
 
Що стало поштовхом до того, щоб піти на першу зустріч до психолога?

О: Відчуття, що мені потрібна допомога, що сама я неспроможна справитись із ситуацією, яка  склалася і мене тривожить.

К: Поштовхом стали постійні страхи та негативні думки, яких найбільше за все я хотіла позбутися. Звернулася, бо зрозуміла в якому хаосі опинилося моє життя. Щоб зрозуміти і виправити це на краще, заради яснішого розуміння.
 
Чи пам'ятаєте ви свою першу зустріч з психологом? Що вам найбільше запам'яталося?

О: Частково пам'ятаю. Хвилювалася, що все піде не так, що психолог дізнається про мене щось таке, чого б я не хотіла показувати і розказувати нікому. Але згодом зрозуміла, що психолог "грає у моїй команді" і він за мене, тому перестала боятися і переорієнтувалася на співпрацю.

К: Якщо чесно, то ні. Єдине з першої зустрічі на початку терапії запам'ятався погляд психолога зі словами: "Ну що, почнемо?"   
 
З якими першими розчаруваннями, з якими нереалізованими очікуваннями ви зустрілися в період терапії?
 
О: Було по-різному. Інколи здавалось, що мене не розуміють. Потім, що розуміють, але вдають вигляд, що не розуміють. Але це було лише на одній сесії, потім таке відчуття пройшло. Для мене було важливо, щоб психолог був стійким, щоб він ототожнювався з опорою, яка допоможе втриматись. Підсвідомо я завжди провокувала його і одного разу мені здалось, що я зачепила психолога за живе. Мені це не сподобалось, але це теж згодом обговорилося і дало мені позитивний досвід у стосунках з людьми та у ставленні до себе.

К: У моїй терапії було 2 випадки, коли я думала, що розчарувалася. Але якби не було цього розчарування, то я би не побачила інших проблем, які ще мене тривожать. Очікувала, що на терапії (за годину) зміниться моє життя, але згодом побачила, що на все потрібен час. Насіння проростає не за день….
 
Що в процесі індивідуальної терапії виявилося для вас найбільш терапевтичним і корисним?

О: На початку нашої роботи мені найбільш допомагала сконцентрованість психолога тільки на мені. Я була впевнена в тому, що годину часу він присвячує тільки мені і це якимось чином мене заспокоювало. Згодом я почала брати з наших сесій більше смислового навантаження і способи комунікації переносити на інших людей. Іншими словами, психолог став для мене таким собі помічником, який допоміг розплутати клубок ниток в голові, та своєрідним "тренажером" для відпрацювання нових алгоритмів поведінки чи способів спілкування.

К: Під час індивідуальної терапії для мене були корисні маленькі історії, метафори та поради психолога для упорядкування своїх думок.
  Що б ви могли порекомендувати людям, які "бояться" психологів і не можуть наважитися на зустріч з ними?

О: Можу рекомендувати йти вперед. Думаю, коли людина відчуває, що вже не має змоги самостійно справитись з певною ситуацією, то вона зобов’язана знайти допомогу і дуже часто ця допомога і є психолог. Це як ще одна пара рук, тому немає нічого страшного в тому, щоби користуватися їхніми послугами. Коли в нас болить зуб, ми ж самі його не лікуємо, а йдемо до стоматолога. Коли болить спина, йдемо до масажиста, так і коли болить душа, йдемо до психолога.

К: Не боятися. Не знаю як, але це допомагає.
  Якими словами-асоціаціями (1-3 слова) ви описали б вашу роботу з психологом?

О: Хардкор, сльози, радість. Якась отака послідовність

К: Мама-дочка або сестра і брат
 
У яких випадках ви б звернулися до психолога знову?

О: Коли б відчула, що мені важко подолати якусь життєву ситуацію, що мені щось заважає нормально жити і я сама не можу з цим нічого вдіяти.

К: До психолога я би звернулася знову, коли б не змогла самотужки вирішити свою проблему.